УКРАЇНСЬКА



ЧЕРЕШНЯ СТУДЕНТСТВА

Для тебе вулиця така, як колись,
А я – квітка твоя,
що здатна писати, дивись

Пишу чітко
Крає смуток серце
Безцінним сувоєм – думка про тебе, мила
Як ти голодного студента любила

В тій кімнаті з пліснявою
Та жмутком речей
Де поцілунки мов постріли клали навзнак
В сусідстві мурашок, Канта і Спінози
Пристрасно хоч і невміло
Твоє й моє тіло навзаєм любило

Ні поза не важить у цім, ні постава
Під подушкою твоєю Кафка дихав справа.
Знання опановував я нетутешні,
Смакуючи з тіла твойого черешні

Іще відчуваю ті літні тумани,
Коли ми із Прустом ходили до Свана
Із дощика борщик колись ти зварила
І притьмом трамвайне кермо оживила
У ніч, коли вперше мене покохала,
Електрики з Вождовця нам було мало
По криках твоїх я бджіл рахував
Втішав збирача слізних пейзажів і площ
Пекарі знали – ти для мене найдорожча.

Пишу чітко
Крає смуток серце
Безцінним сувоєм – думка про тебе, мила
Як ти голодного студента любила

Ти була наче дембель в очах у солдата
Шахтарям твої ноги здавалися динамітом
Поштарі плече підставляли, прагнучи
Бачити тебе конвертом для радісної телеграми
Пишались підлітки, тебе зустрівши,
Бо знали напам’ять формули циліндра та піраміди
Засвідчити особу перед поліціянтами
Ти могла єдиним відбитком уст
Шкуродери й комуняки переслідували тебе, мов собаки
Знедоленій еліті – кого не добила війна –
Твоя посмішка останнім авіаквитком була
Наче небесному соколу заздрили тобі скелі,
Але ти жадала тільки мене

Для тебе вулиця така, як колись,
А я – квітка твоя,
що здатна писати, дивись

Від тіней-світлячків я не в змозі тікати
Бонапарт був для мене слабкіш від маляти
Я монахом блукав у твоїх молитвах
Купував нам Кундера бурек попервах
Я тримав і зубами тебе, і очима
Ліхтарі нам пілотами стали нічними
Був я мов окупована щастям країна
Ти для мене осяйна доріжка єдина
Російський вояка, кому чеченка душею тримала броню
Був каруселлю та настроювачем старих гітар
Безвітрильним рибалкам пророка вдавав
Через тебе, бо надто ти стала плаксива
Потопельників діставав зі снів кволих касирок
Кроки човгали, наче самотні дітлахи
Груди пахли Революцією, що йшла навпрошки
Сокольничі й цирульники – мертва сторожа
Й космонавтам відомо – ти для мене найдорожча

Пишу чітко
Крає смуток серце
Безцінним сувоєм – думка про тебе, мила
Як ти голодного студента любила

Звістці про загибель дитини
Подібний біль прощальної днини
Ніхто не бачив
Не сумував
Веселка з останньої сили
В оці твоєму світила

Згадуй про мене добре
Сказала ти
Це сильніше від нас
Іноді згадуй мене
Життя – нечитаний код
Дивись у небо
Поцілуй маму
Бережи себе
Любов і мертвих ластівок рій
Нічого не вийшло милий мій

Для тебе вулиця така, як колись,
А я – квітка твоя,
що здатна писати, дивись

Пишу я адресу та клею марку
Мій погляд ширяє в міському парку
На лавці з якої дивилися в небо
Дівча притулилося схоже на тебе

Від тебе позичена в неї постава
А очі та руки від мене дістала
Замкнулося коло та справа марна
Зізнайся кохана
Вона ж бо із нашого впала роману

Для тебе вулиця така, як колись,
А я – квітка твоя,
що здатна писати, дивись

Пишу чітко
Крає смуток серце
Безцінним сувоєм – думка про тебе, мила
Як ти голодного студента любила

Переклад: Наталки Бельченко


БУДЕ ЗЛИВА 

Ти шанована пані
Спиш отак безсоромно
В ліжку сама і гола
Хоч знаєш, що я промокну


Від Панчева суне хмара
За нею летять білі птиці
Буде злива
Ось і злива
Мої губи
Крізь твій проникають сон
Промокаю
Дай-но серце
Я зроблю собі парасоль

Превод:Л.Остапчук


БОРОШНО В СОЛОНЦІ

Це, мила, колись була моя хата
Хату відібрали
Мені залишилася мала кімната
З малим вікном і малими дверима

Тут, мила, стоячи сплю
Їм вухами, слухаю вустами
А коли чую, що відпочив,
Сідаю, щоб трохи втомитися

Заболить око - іду до зубного
Болить голова –  до ветеринара
Коли божеволію – йду в міську раду

Їм регулярно
Борошно тримаю в солонці
На сніданок – ніч
Морок - на обід         
Темряву - на вечерю
Їм вміру, щоб не поправитися

Сни купую в кредит
Тут, мила, смерть називають нежиттю.
Як світла не стане, йду в кіно
Чи воно приходить до мене

Отак, мила,
Так я квітну
Відбираю в нікого ніщо,
Щоб заощадити щось
І занавіски купити
На мале вікно в малій кімнаті
Щоб не бачили сучі діти,
Як ми робимо Обиличів.

_________
Прм.преводиоца:
Мілош Обилич – легендарний сербський князь, герой сербського епосу, що вбив султана Мурада перед знаменитою битвою на Косовім  Полі.

Превод:проф.др Љ.Поповић

ВИЗНАЮ

Всі мої вірші про колишні кохання
Починаються хвилиною мовчання

Читаю їх птахам у польоті

І молюся за тих жінок
Що стали комами
Мого почерку

Превод:проф.др Љ.Поповић


НЕДОВЕРШЕНИЙ ЛИСТ

Листоноша приходить в середу,  постійно в обідню пору,
З Владивостока лист твій вручаючи, мов  пошту таємну,
Ота дівчинка з провулка, ти їй тролів малювала,
Каже, що ти в золотім замку на задимленій хмарі,
Зима втекла з альбомів, тіло сковало
Нам, що приїхали в великі міста,
Автобусні станції бачаться найближчим рідним краєм,
Виджу в снах мою хату – прадід померлий за столом,
Переді мною порожній таріль,
Він мені каже – їж, щоб вирости швидше!
Так що твоє питання – в кого ти вчився любити?
Перетворюю в обідній прибор.
Скоро будуть різати свині, ножі стануть в ціні,
Вулиці, якими ти йшла, відблиски
Твоїх кроків
Бережуть у вітринах.
Із-за  Лідії Маркович дивлюся вісті,
ЇЇ посмішка більше вартує, як почесна пенсія,
І чую сум полиновий у літній дощ,
Моя хата - все ще моя вітчизна,
Щойно вийду з подвір’я – вже закордон,
В іменини дарунків не треба,
Пахнуть обміном полоненими,
У Бродарево нема вже Лазовичів,
Є ті, що так називаються,
Пишу все менше,  вірші забуваю все важче,
Про тебе виспівав стільки, що зрозумілий тільки зозулі,
І далі при думці, що краще самому, ніж з кимось в самотині,
Бо, доки є сумнів, тільки сумнів  певен,
Руженка Храбалова так по-сестринськи дбає про мене,
Деколи забуває, думає, що я  ще птаха,
Кличе в Краків – швидше, поки чай не схолоне..!
Коли холодно, гортаю старі світлини,
Слухавку знімаю, коли знаю, хто дзвонить,
Решта новин – все по-старому,
Лиш до лїжка підійду  - твоє щось знайду
І ніколи не рухаю,
Тільки рукою ніжно торкну...

Превод:проф.др Љ.Поповић


НЕДОПИСАНИЙ ЛИСТ 

Поштар щоразу приходить в середу пополудні,
Твій лист із Владивостока вручає, неначе таємне послання,
Та дівчинка із провулку, якій ти малювала чортиків,
Розповіла, що твій дім - золочені хороми на кіптявій хмарині.
Зима полетіла із фотоальбому, примерзла до тіла,
Нам, котрі перебрались до великого міста,
Автобусні станції стали немов найрідніша домівка.
Наснилася хата стара - за столом сидить прадід-небіжчик,
Біля мене порожня тарілка,
Він мені каже, їж - і хутчіше виростеш...
Тож твоє запитання, у кого навчився кохати?
Перетворю в кухонне начиння,
Незабаром колотимуть свині, ножі подорожчають знову,
Вулиці, якими колись ти ходила, відображення кроків твоїх
У вітринах ховають,
Все менше гуляю,
Заради Лідії Маркович дивлюся новини,
Її усмішка більше варта, ніж пенсія депутата,
У літньої зливи гіркий полиновий присмак,
Моя хата - назавжди моя батьківщина,
Крок ступлю за подвір'я - я уже за кордоном,
Не приймаю дарунків до Дня уродин,
Від них тхне обміном полоненими,
У Бродареві нема більше Лазовичів,
Є лише ті, хто так називається,
Все менше пишу, вірші забуваю все важче,
Про тебе вже виспівав стільки, що зрозумілий зозулі тільки,
І знаю, що краще самотність, ніж бути самотнім удвох,
Бо поки є сумнів, ти впевнений тільки у ньому,
Руженка Храбалова так по-сестринськи дбає по мене,
Що іноді забуває, вірить, ніби я досі птаха,
До Кракова кличе - поквапся, бо чай прохолоне,
Коли мені зимно - розглядаю старі світлини,
Слухавку піднімаю лиш тоді, коли знаю, хто дзвонить,
Більш ніяких новин - усе по-старому,
До ліжка підходжу - твоє щось знаходжу,
Не чіпаю нічого, тільки ніжно торкнусь...

Превод:Л.Остапчук